Застосунок для сортування фото, якого я не знайшов

Десять років я шукав застосунок для сортування фото, який дозволив би робити це з телефона, лежачи в ліжку, а не сидячи за комп’ютером. Я його так і не знайшов. Тож зробив сам. Це історія про те, як просте бажання за десять років обросло ідеями й стало застосунком.

З чого все почалося?

Мені подобається наводити лад. Не генеральне прибирання раз на рік, а тихе задоволення: взяти річ, подивитися на неї, вирішити, де їй місце, — і покласти. З фотографіями це відчуття в мене було завжди. Тільки робити це було незручно.

За комп’ютером розбір фото — це «виділити, скопіювати, вставити», і так десятки разів. Теки розповзаються, файли переїжджають туди-сюди, бо немає правила, що де має жити. Стіл, спина, мишка — це робота, а не задоволення.

Десять років тому моє бажання було зовсім простим: робити те саме з телефона. Увечері, в ліжку, однією рукою. Ніякої стрічки й свайпів я тоді не уявляв — я просто хотів розбирати фото там, де мені зручно.

Чому я не зробив цього раніше

Бо я не програміст. Двадцять років я будував бізнеси, переїхав з України до Ізраїлю, потім до Німеччини. Власного продукту, який можна помацати, в мене не було жодного разу. Щоб зробити застосунок, потрібна була команда програмістів. Думка «зроблю сам» мені навіть не спадала.

Тому я шукав готове. Усі ці роки я ставив усе, що обіцяло «розібрати галерею». Деякі були схожі — здалеку. Одним я користувався роками. Та всі вони були значно слабші, і мені вічно чогось бракувало: то не можна покласти файл у власну теку, то не можна його підписати, то розібране лишається всередині самого застосунку й не доходить до справжніх тек.

Як накопичувалися ідеї?

Усі ідеї, що є в Spohad зараз, з’явилися не відразу. Чим більше застосунків я пробував, тим краще розумів, чого хочу. А ще я щодня користувався іншими улюбленими застосунками — і помічав, що робить їх зручними.

Так, по одній, складалася картина. Стрічки коротких роликів показали, як легко гортати по одному кадру на весь екран і не знати, що буде далі. З чужих незручностей виросло бажання, щоб файл завжди лягав у справжню теку. Решта — напрямки свайпів, цінність кадру, каталоги, які по-різному живуть у часі, — прийшла вже потім, коли я почав робити своє. Я взяв найкраще з того, чим користуюся сам, і поєднав в одне.

Версія для себе

Рік тому я перестав чекати й зробив свою — просту, для себе, на комп’ютері. Писати код я не вмію, тож робив її з ШІ-помічниками. Кадр на весь екран, порух — і він у теці. І я пропав. Годинами сидів і розкладав. Якось за один вечір почистив три з половиною гігабайти сміття і зберіг сімсот мегабайтів цінних фото, розклавши їх по теках.

Але лишилася та сама стара проблема: мені не подобалося розкладати за комп’ютером. Тому я вивів екран комп’ютера на телефон і керував усім із ліжка.

Смішна милиця. Але саме вона все вирішила: десятирічне бажання «з ліжка, з телефона» виявилося не примхою. Це має жити в телефоні. Цілком.

Як робився справжній застосунок

Із цього й почалася робота над Spohad — понад рік тому. Перші місяці я не писав код. Виношував ідею. Малював знак — око, всередині якого йдуть стрілки годинника. Обирав ім’я. Переставляв значки на екрані, поки не починало здаватися, що ось так — правильно. Усе це — на тому самому комп’ютері.

Ім’я я взяв зі своєї мови. «Спогад» — це те, що ми згадуємо. Мені сподобалося, як воно звучить, а потім я зрозумів, що воно і є суть: застосунок не сортує файли, він допомагає їх згадувати. Докладніше — у статті що означає «спогад».

Потім я купив Мак і оформив дорогі підписки на ШІ-помічників для програмування. Сьогодні з ними одна людина може зробити те, для чого раніше потрібна була ціла команда. Код пишуть вони, а я відповідаю за те, як застосунок виглядає й відчувається, — як це влаштовано, я розповів у статті «Я не читаю код. Я читаю коментарі». Відтоді я працюю над Spohad щодня, з ранку до вечора, а часто й уночі.

Але я не хотів просто замовляти. Я вивчав програмування з погляду інженерії: як усе працює, що з чим пов’язано, чому саме так, а не інакше. Увесь цей рік я вчився, створюючи цей продукт. Можливо, можна було й швидше. Але для мене було важливо доробити й навчитися робити правильно.

Яке правило я знайшов?

Поки я будував, я зрозумів, чому за комп’ютером розкладати так мучливо: немає правила, що куди й чому. І я його вигадав.

• Усе, що з тобою було, — до Спогадів.
• Усе, що потрібно для життя зараз, — до Збереженого.
• Особисте — до Сейфа.
• А все нове спершу потрапляє до Сортування — це вхід.

Вийшла стрічка, схожа на соцмережу, тільки кожен допис у ній — твій. Свайп ліворуч — до Спогадів, праворуч — до Збереженого, серце — подобається. Прогорнув — теж рішення: кадр повернеться іншим разом. Нічого не рухається, поки ти не натиснеш «Зберегти». А файли лягають у справжні теки, які видно в застосунку «Файли» і на будь-якому комп’ютері.

Для кого я це роблю

Для себе — насамперед. Я перший користувач Spohad і щодня гортаю свої архіви.

Для дружини: за двадцять років нашого життя в неї на диску назбиралося п’ять терабайтів, до яких ніколи не доходять руки. Про це — окрема історія, «П’ять терабайтів за двадцять років».

Для сина — йому одинадцять, і його дитинство теж лежить у цих терабайтах.

І для всіх, у кого телефон повний, а знайти в ньому нічого неможливо.

Я десять років шукав спосіб розбирати свої фото з ліжка. Тепер він є. Спробуй стрічку просто на головній — по одному кадру, без поспіху. Мені здається, тобі сподобається.