Я не пишу код. Я читаю коментарі
Я не вмію писати код — і все одно зробив Spohad: код пишуть ШІ-агенти, а я читаю коментарі в ньому й вчуся інженерії. Мій перший рік.
Як зробити застосунок без програмування? Я не вмію писати код — і все одно зробив Spohad. Разом з ШІ-агентами я написав 1,4 мільйона рядків коду, і половину з них переписав або викинув. Лишилося 668 тисяч, і я розумію, як вони влаштовані. Понад десять тисяч змін менш ніж за пів року. Бо весь цей рік я вчився, створюючи його. Не синтаксису — інженерії.
Як це стало можливим?
Ще нещодавно людині без технічної освіти зробити застосунок було майже неможливо. Потрібна була команда: програмісти, дизайнери, тестувальники. Людина з ідеєю могла тільки шукати, хто зробить за неї.
Сьогодні поріг входу інший. Код пишуть ШІ-агенти, а людина каже їм, що потрібно. Це називають вайбкодингом. І це означає, що тепер можна робити не те, що вигідно продавати, а те, що зручно тобі самому.
У мене така ідея була давно: десять років я шукав спосіб розбирати свої фото з телефона, лежачи в ліжку, і не знаходив. Як це почалося, я розповів у статті «Чому я створив Spohad». Першу версію для себе я зібрав на комп’ютері з ШІ-помічниками. Потім купив Мак, оформив підписки на ШІ-агентів для програмування й почав робити справжній застосунок. Майже щодня — з ранку до вечора, часто ще й уночі. Це мій перший власний продукт.
Хто за що відповідає?
Ми з агентами домовилися так. Я — за вигляд і відчуття: як виглядає екран, як відчувається свайп, де стоїть кнопка, який звук у видалення. Вони — за все під капотом: як це працює, як швидко, як не гріти телефон.
Але я не хотів бути замовником, який не розуміє, що йому зробили. Я хотів розуміти.
Інженерія, а не синтаксис
Інженерії. Як усе працює, що з чим пов’язано, чому саме так, а не інакше. Код для мене — незрозумілі символи. А от будова програми — ні.
Мій шлях до цього — коментарі. У коді є людські фрази, які пояснюють, що робить цей шматок і чому. Я попросив, щоб вони були моєю мовою й написані так, щоб їх зрозумів не програміст.
Тепер кожен файл починається з короткої розповіді. Що тут живе. Чому так, а не інакше. Що зламається, якщо це чіпати. Приблизно так: «Стрічка не перебудовується після „Зберегти“ — інакше людина загубить місце, де зупинилася». Це я розумію. І можу сперечатися.
Вчусь, створюючи
Коли щось працює не так, як я хотів, я не лізу в код. Я читаю коментар і питаю: чому тут вирішено так? Іноді агент має рацію, і я дізнаюся щось нове — як влаштована пам’ять телефона, чому не можна читати весь диск одразу, чому анімація гріє процесор. Іноді рацію маю я, і тоді правило переписується.
Можливо, можна було зробити швидше. Але для мене було важливо не просто доробити, а навчитися робити правильно. Тому близько третини всього коду Spohad — це тести: програми, які перевіряють інші програми. Вони ловлять помилку раніше, ніж її побачить людина. Це, мабуть, головний урок року: правильно — це коли перевірено.
Звіти, а не рядки
Крім коментарів, я читаю звіти. Кожне завдання закінчується розповіддю простими словами: що зроблено, що змінилося для людини, що спірне. Я відповідаю «так» чи «не так» — і перевіряю на своєму телефоні. Очима, пальцем, відчуттям.
Коротко: як я роблю застосунок без програмування
- Вирішую, як застосунок має виглядати й відчуватися, — це моя частина.
- Ставлю завдання ШІ-агентам словами, як живій людині.
- Прошу, щоб код пояснювали коментарі моєю мовою, зрозумілі непрограмісту.
- Читаю коментарі й звіти, питаю «чому так» і сперечаюся.
- Перевіряю результат на своєму телефоні й кажу «так» чи «не так».
Що з цього вийшло
Дивний спосіб робити застосунок. Але він працює. Spohad зроблено так, як зручно мені, і я розумію, навіщо в ньому кожна функція. Чому, наприклад, він називається саме так, — у статті «Що означає Spohad». А подивитися на результат можна просто на головній сторінці.
Якщо в тебе теж є ідея, яку ти відкладаєш, бо «я ж не програміст», — можливо, час почати. Вчитися можна просто дорогою.